Турецький “гіперпрезидент”: західні ЗМІ про наслідки переобрання Ердогана

02457

Лідер Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, який править країною вже 15 років, в неділю, 24 червня, переобрався на новий президентський термін у першому турі позачергових виборів, набравши 53% голосів.

За його головного суперника Мухаррема Індже з Республіканської народної партії (РНП) проголосував лише 31% виборців.

Як збільшаться “апетити” і зміняться повноваження Ердогана та чого очікувати від старого-нового турецького президента Заходу – аналізували іноземні ЗМІ.

“Султан нового часу”

24 червня у Туреччині обирали не лише нового лідера, а й парламент, тому ця перемога для Ердогана стала подвійною, пише Le Figaro. Так, “Народний альянс” Туреччини, куди входить президентська “Партія справедливості та розвитку” та “Партія націоналістичного руху”, отримує більшість мандатів.

За допомогою цих виборів Ердоган фактично “перетворюється на гіперпрезидента”, яким він себе уявляв у новій конституції. Посада прем’єр-міністра скасована, а виконавча влада концентрується навколо особистості глави держави, зауважує видання.

Ердоган стає одночасно главою країни і своєї “Партії справедливості та розвитку” (AKP) – іншими словами, султаном нового часу, який відтепер володіє всією легітимністю для того, щоб придушувати – без необхідності виправдовуватися,
– прокоментував для французької газети неназваний юрист.

Тим часом опозиція у Туреччині побоюється, що ця перемога посилить гегемонію Ердогана. В останні роки персоналізація влади в країні набула небезпечного рівня: проти журналістів, адвокатів і простих громадян регулярно порушуються судові справи за “образу президента”, парламентська недоторканність також була скасована, що дозволяє запроторювати за ґрати опозиційних депутатів.

“Під приводом переслідування прихильників Фетхуллаха Ґюлена, ймовірного підбурювача держперевороту в 2016 році, Ердоган влаштував велику чистку всередині опозиції. Дісталося і пресі: за два роки було закрито близько 150 ЗМІ”, – вказує політолог Юксель Таскин.

Щодо наслідків переобрання Ердогана у світовому масштабі, то, на думку автора публікації, турецький президент знає, що він незамінний за такими досьє, як сирійська війна, боротьба з тероризмом та управління мігрантами. І, як застерігаюсь деякі експерти, він зможе скористатися цим, щоб нав’язати “свою швидкість розвитку подій”.

Президент, який вийшов із-під контролю

Журналістка Sueddeutsche Zeitung Крістіан Шлецер розмірковує над причинами перемоги Ердогана. За її переконанням, виборча кампанія в Туреччині характеризувалася тим, що у кандидатів були нерівні шанси. Партія справедливості та розвитку “купила” всі телеканали, а великі видання і так є провладними. Опозиції залишилися лише невпливові медіа та соціальні мережі. Окрім того, консервативна більшість у країні продовжує демонструвати довіру до цього лідера.

​У суперника Ердогана опозиціонера Мухаррема Індже фактично не було шансів на перемогу
У суперника Ердогана опозиціонера Мухаррема Індже фактично не було шансів на перемогу

Консервативному середньому класу сьогодні живеться краще, ніж до Ердогана: він міцно став на ноги за нинішнього президента і становить його найвідданіший електорат. Однак були і ті, хто покинув Туреччину або вивели кошти за кордон ще до виборів, рятуючи капітал або життя. Це люди, які не хочуть, щоб їхні діти росли в країні, де вони можуть бути затримані на студентській демонстрації, а потім зникнути в тюремних катівнях. Це також і підприємці, які не хочуть жити в країні, в якій правова державність функціонує лише в урізаному вигляді, оскільки чинну владу бояться навіть судді,
– пояснює авторка матеріалу.

Нова система управління може обернутися для Анкари бумерангом, йдеться далі. “Там, де немає контролю або всі бояться висловити главі держави свою думку, відбуваються помилки. Тож атмосфера невпевненості збережеться, а відтік фінансового і людського капіталу з Туреччини продовжиться”, – прогнозує Шлецер.

Захід у скрутному становищі з Ердоганом

Як зазначає The Wall Street Journal у редакційній статті, після чергової перемоги на виборах Ердоган, імовірно, стане ще складнішим партнером для США і НАТО. У цьому контексті The Guardian нагадує, що минулого тижня Туреччина паралельно закупила 100 американських винищувачів F-35 і партію російських зенітних комплексів С-400, “призначених для стрільби по цим літакам”.

Цей скандал точно відображає амбівалентність, що з’явилася у ставленні багатьох західних демократій до Туреччини і викриває глибокі розбіжності в самій країні, як показала передвиборча кампанія, роз’яснює автор статті Саймон Тісдолл.

Водночас Сполученим Штатам та Європі Туреччина потрібна із низки стратегічних, політичних, практичних і географічних міркувань.

Америці необхідна допомога Туреччини з безлічі причин. Американці користуються важливою військовою авіабазою в Інджирліку, на південному заході Туреччини, що дає доступ до всього регіону. Вони знають, що врегулювання ситуації в Сирії неможливе без “благословення” Анкари. І нарешті, Туреччина є (або була) життєво важливим буфером, що захищає від російського експансіонізму в чорноморський регіон, на Кавказ та Балкани,
– акцентує увагу журналіст.

Європейські уряди стикаються із подібними труднощами, продовжує Тісдолл. Теоретично вони ще бачать у Туреччині майбутнього члена ЄС. Але вони зобов’язані придушувати своє глибоке невдоволення внутрішніми правопорушеннями Ердогана та його регулярними антиєвропейськими висловлюваннями, щоб і далі співпрацювати з ним у сфері стримування потоків сирійських біженців і відстеження терористів “Ісламської держави”, робить висновок автор публікації

Джерело: 24tv.ua

 


Share on Facebook0Share on Google+0Tweet about this on TwitterEmail this to someoneShare on LinkedIn0Pin on Pinterest0Print this page
Вы можете пропустить чтение записи и оставить комментарий. Размещение ссылок запрещено.